Рожевий ягуар із крилами, ящірка з хвостом павича, кіт у зелених спіралях. Такі фігурки привозять із Мексики майже всі, хто побував в Оахаці, а після мультфільму «Коко» їх упізнають навіть ті, хто там не був. Звуться вони алебрихе, і за цими яскравими звірами стоять дві різні історії: міська й сільська.
Перша починається в Мехіко з паперу і клею, друга — у селах Оахаки з ножа і м’якої деревини. Розповідаємо, як вони зійшлися і чому на фігурку можна дивитися годинами. Більше про різьбярів і ковалів Америки — у рубриці дерево, шкіра, метал журналу «Інтарсія».
Сон, який став ремеслом
Слово «алебрихе» пов’язують із майстром Педро Лінаресом із Мехіко. Він робив картонерію — фігури з пап’є-маше для свят. За переказом, який майстер сам охоче повторював, у 1930-х під час тяжкої хвороби він побачив у гарячковому сні дивних істот, які вигукували одне слово: «Алебрихес!».
Одужавши, Лінарес почав ліпити цих звірів із паперу. Важко сказати, скільки в цій історії правди, а скільки легенди, але саме його роботи зробили назву відомою. Згодом фігурки потрапили в поле зору художників і колекціонерів, і їх почали показувати за межами Мексики.
Як папір перетворився на дерево
В Оахаці різьблення дерев’яних іграшок і звірят існувало задовго до алебрихе. Сільські майстри поєднали свою традицію з фантастичними образами з Мехіко, і так виникли ті фігурки, які ми знаємо сьогодні. Головні центри — села Сан-Антоніо-Аррасола і Сан-Мартін-Тількахете неподалік від міста Оахака.
Тут ремесло часто сімейне: чоловіки різьблять, жінки й діти розписують, а в майстерні може працювати кілька поколінь одразу.
За кілька десятиліть різьблення змінило життя цих сіл. Раніше багато чоловіків звідси їхали на заробітки, а тепер села приймають туристів і колекціонерів, а відомі майстерні мають власні галереї. Водночас попит на копал зростає, тож частина майстрів сама висаджує нові дерева, щоб ремеслу вистачило матеріалу і для наступних поколінь.
Від гілки копалу до готової фігурки
Основний матеріал — копал, місцеве дерево з м’якою ароматною деревиною. Її легко різати, поки вона свіжа. Процес зазвичай такий:
-
Майстер вирізає фігуру із сирої деревини мачете і ножами. Окремо можуть робитися вуха, хвіст, крила.
-
Заготовку сушать — від кількох тижнів до місяців, залежно від розміру. Дрібні тріщини замазують.
-
Дерево обробляють від шкідників, бо копал приваблює комах.
-
Фігуру шліфують і ґрунтують.
-
Розпис: спершу базовий колір, потім дрібні візерунки тонким пензлем. Саме тут іде найбільше часу.
Більшість майстрів працює акриловими фарбами. Деякі майстерні повернулися до природних пігментів — кошенілі, індиго, рослинних відварів, — і такі фігурки коштують помітно дорожче.
У візерунках часто ховається символіка сапотеків і міштеків — корінних народів Оахаки: зигзаги, спіралі, точки. Деякі майстри поєднують звіра з людськими рисами або додають на нього знаки календаря. Кожна родина має свій упізнаваний стиль, і знавці часто визначають автора без підпису.
Як відрізнити роботу майстра від масової копії
| Ознака | Ручна робота | Масова копія |
|---|---|---|
| Матеріал | Копал, легкий і теплий на дотик | Смола, пластик або важке пресоване дерево |
| Розпис | Дрібні асиметричні візерунки, сліди пензля | Однакові штамповані узори |
| Підпис | Ім’я майстра або майстерні на дні | Немає або лише «Mexico» |
| Деталі | Окремо вставлені вуха й хвости | Литі разом із тілом |
Хороший алебрихе не повторюється: двох однакових фігурок у справжнього майстра не буває.
Висновок
Алебрихе — рідкісний випадок, коли міська вигадка і сільська традиція склалися в одне ремесло. За кожною фігуркою стоїть шматок копалу, тижні сушіння і десятки годин розпису. Якщо вирушаєте в Оахаку, їдьте прямо в села різьбярів: там можна побачити весь процес і купити фігурку в того, хто її зробив.
